Марія Куліковська «Моя шкіра — моя справа»

Марія Куліковська

Протягом всієї своєї практики і складного шляху як художниці, Марія Куліковська постійно повертається до архітектури, неминуче користується навичками проектування і об’ємно-просторового мислення отриманого за довгі роки вивчення архітектури будівель та споруд, щоб якомога гостріше і складніше уявити власну ідею тіла, людського, жіночого тіла в публічному просторі.

Шлях Марії як архітекторки, художниці і перформерки почався ще в 90-х на узбережжі двох морів — Чорного і Азовського, в Криму. Вона народилася на стику епох, коли держава вирішила почати Перебудову та перейти до капіталізму і ринкових відносин. Але склалося інакше і країна, яку Марія ніколи не бачила, але в якій побачила світ, зникла так і не встигнувши познайомитися з нею. Ще з дитинства таємними «друзями» мисткині були руїни античних поселень і городищ Керчі, розкиданих по всій території рідного міста художниці.

Частина відбитків її тіла після початку війни на Донбасі залишилася в донецькій галереї «Ізоляція». Бойовики захопили галерею і використовували зліпки в якості мішеней для стрільби. Це стало серйозним потрясінням для Куліковської, яке вона відрефлексувала в проекті для лондонській галереї Саатчі, де в 2015 році, будучи повністю оголеною, молотком розбила зліпки власного тіла. Це допомогло художниці прожити біль, яку заподіяла анексія рідного для неї Криму і подальша війна.

Стародавні греки використовували статуї жіночих тіл, називаючи їх Каріатидами, щоб підтримувати конструкцію будівлі, тим самим надаючи досить жорстоку і патріархальну конотацію жінці, що утримує всю вагу і міць будівлі, тримаючи на своїх плечах постійний вантаж. Все це було нагадуванням про місце в суспільстві кожної реальної жінки та її покарання. Спостереження за важкою працею жінки, її непомітністю, відсутністью гідного визнання, викликали в художниці наростаючий бунт і бажання змінити це через власні твори.

На виставці представлені більше десятка зліпків тіла Марії, які зроблені у співавторстві з Олегом Вінніченко за допомогою парафіну, епоксидних смол, мила, гіпсу та шоколаду. Всі вони фіксують трансформації тіла художниці. Самовідчуття себе, як жінки в сучасній Україні, вразливість жіночого тіла і нерівність статей — домінуючі мотиви її творів.

«Мы делали серию бюстов из баллистического мыла в коллаборации с украинским дизайнером Русланом Багинским для фешн вика в Парижа и она только приехала из Парижа. Они экспонировались во время кутюрного показа своих шляп. Здесь есть концептаульное наслоение: 7 лет назад я сделала слепок с себя и сделала ее из мыла и мы поставили их в центре современной скульптуры «Изоляция» в Донецке. Это было сделано для того, чтобы увидеть как будет трансформироваться мыло. Это возвращает нас к традиции vanitas когда человек представляется мыльным пузырем и подчеркивается то, как хрупка человеческая жизнь. Малые голландцы рисовали срезанные цветы как напоминание о смерти и о том, что она всегда ходит рядом. Используя эту традицию, я сделала такие скульптуры. Я сделала этот эксперимент, установив эти скульптуры, но потом началась война, начался процесс оккупации на Донбассе и мои скульптуры были использованы захватчиками и расстреляны. Они сказали, что это обнаженное женское тело, назвав дегенеративной художницей. С того момента, находясь в черном списке России и не въездной в Крым, искусство стало рефлексирующим. И в июне, 20014 года, спустя 5 лет я снова делаю мыло, мыльные скульптуры и внедряю в них цветы.

Совершенно свежий объект. Мыло. Я вдруг стала переселенкой, находилась в Швеции и меня пригласили в Лондон показать свои скульптуры, чтобы повторить серию слепков себя и я начала искать мыло в Швеции и обнаружила на одном заводе достаточное кол-во мыла и рассказала всю историю о том, что предполагаю делать с этим мылом, показав фотографии. Менеджер этого завода была удивлена и рассказала о том, что мыльные блоки в размер человека используются для того, чтобы тестировать оружие. Мыло имеет такую же плотность, как и человеческое тело, потому что оно состоит на 80 процентов состоит из воды и глицерина. Когда попадают пули, люди могут видеть траекторию полета пули и что происходит с телом.

Эти скульптуры из серии «Звездная пыль» сделаны для проекта в Мистецком Арсенале 26 февраля. Мы делали 125 квадратных метров из точно такого материала

Главная идея: из земли мы вышли и в землю уходим. Почему Звездная Пыль — это мираж потерянного дома. Из чего состоит земля Керчинского полуострова.

Зимой этого года для Швейцарского фильма. Я делала живой преформанс — винтовкой мосина», — підкреслює художниця Марія Куліковська.

‍